Подивилися ото вчора мультік "Вперед і вгору". Як на мене, то це не стільки для дітей його зробили, скільки для дорослих. Напевно, знімальна група всерйоз задумалася над сенсом життя, чи якимись іншими екзистенційними штучками. Згадується одразу Учітєль Угвей з "Кунг-фу Панда" з його: "прошлое - забыто, грядущее - закрыто, настоящее - даровано". Так само і в "Вперед і вгору" містер Фредріксен живе минулим, швидше навіть доживає. Однак дух авантюризму, який був присутній в ньому з дитинства, тільки на старість вирвався назовні. І містер Фредріксен полетів. Разом із своїм будинком на повітряних кульках далеко-далеко до мрії...
А в образі хлопчика, як на мене, показаний типовий представник американської молоді: жирний, недолугий безбатченко із великою фантазією і, відповідно мрією...
Скажу, що, незважаючи на відсутність замислуватого сюжету, мультфільм зробили настільки емоційно-насиченим, що дуже важко втриматись від "мокрих очей". Настя ридала як мала дитина... В общім, тверда п'ятірка (за п'ятибальною системою :)