Ото шось таке снилося, а докупи зліпити не можу. Пам'ятаю тривогу, однак не якась така прикра вона була, а швидше від нерозуміння де ти і хто ти. Карочє, то місце називалося "Берег". Пам'ятаю сонце низько над горизонтом, але вже згасає. Решта неба темне, в хмарах. Але сонячні промені, торкаючись їх, створили такі золотаві мазки - виходить, що все було в темно-золотих тонах. Ще пам'ятаю ялинки на горизонті. І ніби озеро\річка\водойма. Сонце теж золотаву стежку на її гладі провело. Весь пейзаж неначе з якоїсь русскай народнай сказкі. Ну так от, був я там з Настею. Спочатку нікого окрім нас не було - ми ходили по якихось спорудах. Пам'ятаю, що дивувався, що їсти не хочеться. таке враження, що ми були на тому світі. Тобто, я розумів, що це якийсь паралельна реальність. Потім були люди. Справжні люди. Вони нас не бачили, однак, ми могли це змінювати за своїм бажанням. Чи то речі рухати, чи то говорити з ними. Менше з тим. Потім я зустрів чувака, який у фільмі "Мєжду нєбам і зімльой" книжки продавав. Той паріньок із заячою губою. Через деякий час з'являлися інші - такі ж самі як ми. Намальовувалася явна, але раніше непомічена інфраструктура, соціальна модель. Тобто десь підсвідомо я розумів, шо ми на тому світі і дуже дивувався, що в них такі самі проблеми як і в нас: гроші, заздрість тощо. Пам'ятаю дерев'яного ведмедя, який потім ожив і шось мені там росказував. А якась тьотка одна сказала мені: "Берег не такий, як здається" (чи може шось подібне на це. Зранку ще пам'ятав, а зара забулося). Прикол в тому, що я прокинувся, усвідомлюючи, що мав почути справжню історію БЕРЕГА, його таємницю. Однак, певно вищі сили цього не захотіли. Менше з тим, як то кажуть.

Через деякий час приснилося мені місто, таке як в Гаррі Поттері (де він купував собі підручники). Знову ж таки я був з Настунею моєю. І прийшли якісь люди і з ними була фея - точно така, мультяшна, як в діснеєвських заставках, коли на початку фільмів замок малюється і пише буена віста бла-бла-бла. І знову прокинувся. Отако.